Наконечник піхов меча виконаний із золотої пластини, зігнутої у вигляді прямокутної коробочки, одна коротша сторона якої фігурно вирізана, друга заокруглена та закрита денцем із еліпсоподібної пластини. Отвір для зброї облямований рубчастою дротинкою. На лицевому боці та на денці орнамент, утворений пластинчастими кастами. Поверхня лицевого боку облямована рядком псевдозерні та поділена на два орнаментальні поля трьома розташованими впритул смужками псевдозерні. Зернений поясок упирається в розташований в нижній частині наконечника овальний каст із залишками темної скляної маси. В верхній частині кожного поля розташовано по одному круглому касту, в яких зберіглись залишки вставок. Від кастів тягнуться смужки псевдозерні, що ділять кожне з полів теж навпіл – таким чином утворились чотири орнаментальні пояси. В кожному з них розташовані стилізовані зображення квітки з трьома пелюстками, що утворені кастами: центральна пелюстка менша краплеподібна, облямована відігнутими назовні більшими. Всі касти облямовані псевдозерню. Денце наконечника також декоровано кастами та облямовано по периметру рядком крупних кульок та псевдозерні. Зворотна сторона гладенька, з поздовжнім швом, прикритим рифленою смужкою металу. Разом із перехресям №АЗС-1971 та фрагментами оправи піхов меча №АЗС-1972,1973,1974 складають єдиний комплекс прикрас меча з Р-подібними портупейними скобами. Такі мечі добре відомі у широкій зоні в період поширення «геральдичних» поясів у другій половині VI–VII ст. Р-подібні скоби піхв меча мають, швидше за все, азіатське походження, оскільки ранні знахідки цієї зброї пов'язані зі Сходом. Мечі з подібними перехрестями, портупейними скобами та іншими елементами декору часто зображувались в живописі та торевтиці Согда, Африсіаба, Педжикента VIІ–VIIІ ст. і були, очевидно, популярні в Азії аж до далекого Сходу. Від інших мечів східного типу глодоська зброя відрізняється особливо пишним декором, що відбиває південні традиції.

Навершшя бронзове, грушоподібної форми, пустотіле, знизу переходить в підпрямокутну у перетині втулку, зверху сплощується і увінчується стилізованим зображенням оленя, поміщеним на горизонтальній перекладині перпендикулярно до довгої осі втулки. На самій широкій частині бубонця навершя розміщені дві дугоподібні петлі, нижче, на втулці – по округлому отвору для прибивання до держака. Поверхня навершя вкрита складним ажурним візерунком, в основі якого п'ятипелюсткові пальметки. Фігурка оленя сплощена, зображена у профіль у двосторонньому рельєфі. Навершя було знайдено разом із 5-ма подібними у вхідній ямі № 1 бокової гробниці, слугували прикрасами поховального кортежу.
Найближчими аналогами є: два поламаних навершя з Гайманової Могили (Бідзіля, Полін, 2012 р.), три з Чмиревої Могили (Болтрик, Фіалко, 1996 р.), чотири з Бердянського кургану (Мурзін, 2017 р.).

Скульптурне зображення вепра виконано в манері, що поєднує реалістичне відтворення образу з деякою умовністю. Морда тварини видовжена. Очі тварини невеликі, опуклі, п’ятачок розділений на дві частини, рот окреслено валиком, вуха заокруглені. Ікла виготовлені зі срібла. Добре видно м’язи тіла. Закручений хвіст лежить на правому стегні. Тулуб вепра відлито та спаяно з двох половинок. Усередині він порожнистий. Ноги і хвіст відлиті окремо і припаяні до тулуба. Після цього шви були ретельно загладжені. Щетина нанесена тонкими лініями. Фігурка могла бути ручкою дерев’яної чаші, про що свідчать золоті перетинки, припаяні до копит тварини. Зооморфні ручки були характерною деталлю посуду кочовиків. Не зважаючи на деяку диспропорцію, фігурка вражає реалістичністю зображення. В індоіранській міфології образ вепра – одне з втілень іранського бога грому та перемоги Веретрагни, його вважали покровителем військової аристократії.

Предмет знайдено у пограбованому чоловічому похованні кургану вистою 3,2 м. Поховальний обряд, що включав жертвоприношення коней у вуздечках із коштовним декором, чаша, оформлена зображенням вепра свідчать про високий ранг власника в середовищі військової аристократії.