Підвіска-лунниця з 4-ма привісками виконана з тонкої пластини, фігурно вирізаної у вигляді трирогої лунниці, повернутої рогами донизу. По її контуру впритул напаяні порожнисті кульки. Перегородками виділено орнаментальний пояс у вигляді хвилястої лінії, виконаної з напаяної на ребро смужки металу. Центральне поле облямовано по контуру рядком зерні. В центральній частині розташовані два круглі пластинчасті касти, вставки в яких відсутні. Між кастами розташовані два трикутника із дрібної зерні, повернуті вершинами один до одного. Праворуч і ліворуч від кастів розташовано по одному трикутнку із зерні.  Далі з кожної сторони розташовані по три зернені трикутники. До верхнього краю пластини посередині припаяне пластинчате рубчасте вушко. На кінцях рогів лунниці припаяні петлі з круглого в перетині дроту. До петель кріпляться привіски. До центральної петлі прикріплено прямокутну привіску з пластинчатим кастом, що повторює її форму. До зворотного боку підвіски в поздовжньому напрямку припаяна дротинка, верхній кінець якої зігнутий гачечком і завершується кулькою, нижній – зігнутий петелькою. Гачечок просунутий у петлю на лунниці. До петельки подібним же гачечком прикріплена підвіска вісімкоподібної форми з пластинчастим кастом, що повторює її форму. Касти облямовані рядком зерні. Такі само підвіски прикріплені до петель на бокових рогах лунниці. В нижніх частинах цих двох підвісок збереглися вставки.
Ймовірно, підвіска могла використовуватись як нагрудна прикраса. Походження прикрас у формі лунниць пов’язують із провінційно-римськими фібулами і накладками. В римський час і раннє середньовіччя вони були поширені від Піренеїв до Приуралля і від Скандинавії до Причорномор'я. Часто їх використовували як прикраси збруї. Також вони були присутні в жіночому уборі. Ланцюги з медальйонами та підвісками були відомими візантійськими прикрасами, розповсюдженими у Східному Середземномор’ї. У варварському середовищі прикраси створювали імітацію престижного ранньовізантийського костюма, для якого типові кольє з круглими або овальними бляхами. Нагрудні прикраси надійшли до ІА АН УРСР здебільшого в розрізненому вигляді: підвіски окремо від ланцюгів. Підвіска традиційно експонується разом із ланцюгом №АЗС-1968.

Медальйон круглий, плаский, із двома пласкими підвісками. Поверхня поділена двома концентричними перегородками на три різні за шириною орнаментальні пояси. В зовнішньому поясі, по краю медальйона, вміщена кайма крупної зерні, в середньому – вертикально напаяна, хвилясто вигнута пластинка, у внутрішньому, найширшому – трикутнички дрібної зерні та кайма зерні вздовж перегородки. Центральна вставка в циліндричній оправі відсутня. Каст разом із шістьма трикутниками зерні, що його оточують, композиційно зображають шестикінцеву зірку. В нижній частині медальйона припаяне дротяне вушко, у верхній частині на зворотному гладенькому боці – сліди від вушка. До нижнього вушка прикріплена кругла підвіска. В її центрі облямований зерню круглий каст із зеленкуватою вставкою. Край підвіски облямований двома рядками зерні, між якими напаяна перегородка. До зворотного боку підвіски припаяно поздовжньо дротинку, верхній кінець якої зігнутий у вигляді гачка, нижній – петельки. В петельку просунуто гачечок підвіски вісімкоподібної форми, краї якої облямовані зерню. Поверхню підвіски займає пластинчатий каст, що повторює її форму.

Ланцюги з медальйонами та підвісками були відомими візантійськими прикрасами, розповсюдженими у Східному Середземномор’ї. У варварському середовищі прикраси створювали імітацію престижного ранньовізантийського костюма, для якого типові кольє з круглими або овальними бляхами. Нагрудні прикраси надійшли до ІА АН УРСР здебільшого в розрізненому вигляді: підвіски окремо від ланцюгів. Медальйон традиційно експонується разом із ланцюгом №АЗС-1961.