Підвіска-лунниця з 4-ма привісками виконана з тонкої пластини, фігурно вирізаної у вигляді трирогої лунниці, повернутої рогами донизу. По її контуру впритул напаяні порожнисті кульки. Перегородками виділено орнаментальний пояс у вигляді хвилястої лінії, виконаної з напаяної на ребро смужки металу. Центральне поле облямовано по контуру рядком зерні. В центральній частині розташовані два круглі пластинчасті касти, вставки в яких відсутні. Між кастами розташовані два трикутника із дрібної зерні, повернуті вершинами один до одного. Праворуч і ліворуч від кастів розташовано по одному трикутнку із зерні.  Далі з кожної сторони розташовані по три зернені трикутники. До верхнього краю пластини посередині припаяне пластинчате рубчасте вушко. На кінцях рогів лунниці припаяні петлі з круглого в перетині дроту. До петель кріпляться привіски. До центральної петлі прикріплено прямокутну привіску з пластинчатим кастом, що повторює її форму. До зворотного боку підвіски в поздовжньому напрямку припаяна дротинка, верхній кінець якої зігнутий гачечком і завершується кулькою, нижній – зігнутий петелькою. Гачечок просунутий у петлю на лунниці. До петельки подібним же гачечком прикріплена підвіска вісімкоподібної форми з пластинчастим кастом, що повторює її форму. Касти облямовані рядком зерні. Такі само підвіски прикріплені до петель на бокових рогах лунниці. В нижніх частинах цих двох підвісок збереглися вставки.
Ймовірно, підвіска могла використовуватись як нагрудна прикраса. Походження прикрас у формі лунниць пов’язують із провінційно-римськими фібулами і накладками. В римський час і раннє середньовіччя вони були поширені від Піренеїв до Приуралля і від Скандинавії до Причорномор'я. Часто їх використовували як прикраси збруї. Також вони були присутні в жіночому уборі. Ланцюги з медальйонами та підвісками були відомими візантійськими прикрасами, розповсюдженими у Східному Середземномор’ї. У варварському середовищі прикраси створювали імітацію престижного ранньовізантийського костюма, для якого типові кольє з круглими або овальними бляхами. Нагрудні прикраси надійшли до ІА АН УРСР здебільшого в розрізненому вигляді: підвіски окремо від ланцюгів. Підвіска традиційно експонується разом із ланцюгом №АЗС-1968.

Ланцюга частина завершується фігурним центральним медальйоном. Ланцюг складного плетіння, один кінець охоплений пластинчатим рубчастим циліндриком, до якого припаяне кільце. На другому кінці ланцюга закріплена центральна частина прикраси, зі зворотного боку вздовж неї напаяний гранчастий стрижень, кінці якого завершуються петлями для кріплення. Стрижень надає додаткової жорсткості конструкції з коробчастих кастів. Центром композиції центральної прикраси є порожниста прямокутна коробочка з трохи увігнутими сторонами. На її лицевому боці напаяно пластинчатий прямокутний каст, облямований рядком зерні. По кутках розташовані трикутники із зерні, між ними – менші трикутнички. На довших сторонах чотирикутника по два отвори, до нижньої частини чотирикутника крізь отвори приєднана петля з круглого в перетині дроту. З двох сторін до коробочки припаяні порожнисті круглі коробочки з круглими пластинчатими кастами, облямованими рядком зерні. До цих коробочок із двох сторін припаяно петлі, до яких приєднані так само оформлені менші коробочки.

Ланцюги з медальйонами та підвісками були відомими візантійськими прикрасами, розповсюдженими у Східному Середземномор’ї. У варварському середовищі прикраси створювали імітацію престижного ранньовізантийського костюма, для якого типові кольє з круглими або овальними бляхами. Нагрудні прикраси надійшли до ІА АН УРСР здебільшого в розрізненому вигляді: підвіски окремо від ланцюгів. Традиційно ланцюг експонується разом із підвіскою-лунницею №АЗС-1967.